Chapter 7

¹ Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!... ²Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, ³так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... ⁴Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку... ⁵Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка... ⁶А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

⁷ Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра... ⁸Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене... ⁹Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить, ¹⁰не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його... ¹¹Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі: ¹²Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив? ¹³Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере, ¹⁴то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене... ¹⁵І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості. ¹⁶Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

¹⁷ Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? ¹⁸Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш... ¹⁹Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою? ²⁰Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем? ²¹І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...